Якби я був дуже розумним та талановитим я б...і тут фантазія набирає оберти і простір та час мислереальності вибухає та фонтанує новими/старими/своїми/чужими ідеями. От як ви гадаєте, що треба зробити, аби в нашій довбаній країні було більш-менш пристойне життя?

На одному з форумів зайшла мова про сучасне українське мистецтво, точніше - літературу. Опоненти твердили, що її не має, не існує, потім погодилися, що вона є, але калічна і вбога. Жодних яскравих авторів, жодних яскравих книжок, все в матюках,суржику, в брудній спідній білизні, в перверзіях за Фройдом і таке інше. Виникла думка про те, що певні автори, за наявності протекції та матресурсів піарять себе коханих і усьо, а таланти животіють на культурній перефирії... От я й замислився над цим. Яка вона, сучасна українська література, які її тенденції, хто талант, а хто кон"юктурщик, які книги можна перечитати декілька разів і порадити друзям, які проблеми стоять в центрі сучасних письменників і т.д. і т.п.?

Звьозди, звьоздочки, звьозденята... Гумові, пластмасові, ще з якихсь диво-матеріялів, ляльки... Хода їхня переможна, вигляд їхній - нуцебляващєвнатурєафігетькласно, погляд - так і бачиш безмежні космічні далі, де все губиться, навіть розум... Але вони сяють і сяйво їхнє спричинює передчасні поллюції в шмарклюватих самців та самичок, наповнює їхні прищаві душі відчуттям причетності до...рожевої мрії під(стар)куватого дебіла з омериканських фільмів, де навіть постійно длубаючий в носі олдбой заслуговує на прекрасну пані, Єлену Прекрасну... Звьозди - це наше все...вся наша нікчемність убого пост-якогосьтамсуспільства, наше хуторянство, міщанство, ще якесь там - нство (уїбанство як чеснота, наприклад)... І все їм можна пробачити, але коли вони починають говорити...

Загалом, жити цікаво - скільки всього нового взнаєш кожен день. А скільки ще взнаєш...В дитинстві деякі цікаві речі були поза горизонтом знання. Деякі краще б там і лишились. І так з кожною сходинкою: крок нагору - щось нове; крок нагору - щось нове. Потім в один прекрасний (умовно, звичайно)день диспозиція в просторі і часі радикально змінюється - відбувається Перехід в інший фізичний і,напевне, ментальний також, стан. Починається якісно новий горизонт знань. Гадаю, там теж цікаво...тільки інакше.

Спека - це антиалкогольний витвір жіноцтва... Їм, бачите, не вистачало чоловічої уваги, яка постійно застрягала на вічних темах - гогілці та роздумах про долю світу. Тому й вигадали доньки Гери спеку.

Довго журилися сини Зевса, але в стані інсайту якийсь невідомий, проте дуже благородний, єгиптянин вигадав Пиво...і чоловіцтво було врятоване.

Ось така, вона, алкогольна мудрість Богів...

Гріють промерзлі душі

вже не рентабельного рейсу.                                                         

Найшкідливіша штукенція для людини епохи всеперемагаючої Матриці - це невимушена легкість буття...

От родився homo, батьки йому наперед все визначили, розпланували, втовкли в голову, що так треба і це треба принесе задоволення від життя, аж тут в певний період свого життя оця легкість б"є homo в мізки своєю невимушеністю і все, пропав ще один гвинтик бездоганно працюючого механізму. Пішов в своє особисте плавання, як Колумб, наплювавши на небезпеки нонконформізму та інші пастки соціуму.

 Більшість, з подачі соціально активної меншості Матриці, буде осміювати його, засуджувати, але насправді це все їхні захисні механізми від самих себе, бо  homo так зміг зробити, а вони ні, він зміг кинути виклик світові, ставши його добрим товаришем, а вони ні...

І через певний час нащадки homo започаткують новий світ, котрий пройде всі необхідні стадії свого розвою і на останній своїй сходинці, коли його музейно-монструозна туша буде тліти смертю, прийде новий  homo і вбивством монстра дасть життя новому світові і новому монстрові, бо така невимушена легкість буття...

Корпорація монструозних дебілів - коментатори Інтера.

Ржунімагу... Той, хто робив дизайн головсторінки, має величезне почуття гумору і ненависть до попси. Не вірите? А дарма... Наприклад: Віталік Козловський - музикальний (?) ісполнітєль (останні таргани вмерли від сміху); Настя Камєнскіх - музикальная іспольнітєльніцца (підстолом, від сміху і в конвульсіях).

Цінностей девальвація,

Мас деградація,

Нова генерація -

СЦУГОцільна дегенерація?

Думками спекуляція,

Медійна мастурбація

І дупи пролонгація -

Життя делегітимізація?

Чому? Та тому, що

Made in Ukraine China..

І Viva Honduras!!!

Бо якщо не ми, то хто???!!!

На цьому прогноз погоди на найближчі роки закінчено. Дякуюємо  всім за пасивність і спонсорам за гроші, бо бабло завжди перемагає зло і стає добром. А добра завжди хочеться якнайбільше...З вами була всеукраїнська служба втрачених можливостей. Матриці вам...спіть спокійно і ні про що не трубуйтеся. Вже подбали.

Спочатку воно було білим: tabula rasa; потім  сповнилося, як розмаїття весняного дня, багатоголосими барвами неймовірних, казково-фантастичних кольорів; трохи згодом в яскравий калейдоскоп веселих кольорів потроху стали вливатися сірі, брудні тони; поступово сіро-чорні-брудні кольори стали витісняти багатобарв"я радощів Буття; і ось вже воно стало як  те самотнє вікно, що сиротливо зустрічає день брудними патьоками дощових сліз свого єдиного скляного ока...

І коли на Землю стиха опускається підстаркувата, але ще хтива, як і в перші роки свого життя, Ніч, крізь струпаки бруду пробивається ледь помітна цяточка багатоголосого світла...То пам"ять про ті дні, коли кольори Натхнення цілували груди Неба вустами шибайголів-вітрів, які розкидали над світом жагу Життя.

І молодить воно  себе і Ніч думкою - Ще буде...

Розбещені увагою пані,

 Хлопці, дебелі і п"яні,

Митці-декаденти в нірвані

Іі світ, що застиг на брані.

І ми... і вони... і всі ми...

Мов саранча, що пожирає простір і час своєю невтримною жагою до життя. Піщинки в пустелі Часу. Недомальовані картини художників, чиї барви були кимось раптово змиті. Мабуть, він не розумівся на мистецтві, або в його розумінні воно виглядало інакше. Тому нам просто не повезло...не наш мистецтвознавець. Прийшлий, з іншого світу. А може то ми влилися в чужий світ, як прохолодне пиво спекотного дня, і вимагаємо до себе занадто уваги, бо ми є, ми особливі, ми...ще раз ми..і так до скінченності - ми. Але ж світ чужий і ми в ньому гості, та ще й не прошені. А може, вся справа в антропності нашого світу і наше намагання перенести цю антропність і на весь Універсум? Хто знає, хто знає...

і рухи думок в "тексту" тумані

сновигають мовчки, а пані

та їхні "було" в пошані

у хтивості світу на брані.

Бо ми -

це вони -

це ми всі...

Хай живе апатія і вроджений український анархізм...

Хай живе апатія і набутий, низький уклін СРСР, похуїзм широких мас населення...

Хай живе апатія і віра (привіт дерев"яному дитинству) в світле майбутнє...

Хай живе апатія і пиво з футболом, дівки, інтернет, така собі робота, мандрівки, друзі і не дуже, і наша невимушена легкість бутття....

Хай живе... 

Всьо пропало - ось гасло української держави. Сама головна справедливість України озвучила програму-мінімум/максимум на майбутнє.

З чим вас всіх і поздоровляємо..!!!

Перший день літа...

Свято дітлахів, про проблеми яких згадують тільки раз на рік...

Дехто з громадян  в громадському транспорті як не знали, що таке вранішній душ, зубна паста і дезодарант, так і далі продовжують нехтувати відносною чистотою повітря, псуючи його з серйозними пиками рятівників Всесвіту...

Спека і випари залізо-бетонно-асфальтного тіла міста зроблять літні дні нестерпними, а думки про відпустку - домінуючими...

Дівчата почали масово оголятися, знущаючись над чоловіками - ось вона, амбвівалентність загадкової слов"янської душі: я не така, але така...і як тішаться  цим і з цього іноземці...

Літо прийшло...ще одне літо...

Привіт, літечко...

Вихідні...

Робочим конячкам капіталізму треба відпочивати, бо помруть від перевантаження та офісних трудоднів. Хто ж потім буде прибуток приносити? Хоча, враховуючи специфіку нашого менталітету, більшості перевантаження не загрожує - не на тих напали, майже сорок років "совку" доблесно ложили на роботу, чого б і зараз не зробити те, що так вдавалося предкам?

Може тому, однєю з цілей (неявна) т.з. кризи є показати хто в домі насправді хазяїн? Таке собі дресування...Спочатку прикормлюємо: не надто напружуюча робота, соціальні пакети, додаткові пільги і все таке інше на благо найманого працівника; потім різко все припиняється: все, шара скінчилась, вас тьма і ім"я вам "офісний планктон", спробували принад заможного життя, відпрацьовуйте аванс, хто не з нами, той на волю, а там так голодно...

Банальна гра, прості, як бажання бомжа, правила, але всі грають (за мовчазною  згодою), вигадуючи для свого самовиправдання цілу купу раціоналізацій.

Для випуску парів інтелектуальна машина капіталу вигадує все нові й нові клапани - ілюзії, що дають відчуття справжності й свободи, які  розширюються, ростуть, як наш бескінечний Всесвіт. І більшість (за мовчазною згодою) приймають це як відсутність альтернативи, як данину прогресу, як чорт знає-що, як те, чому  вони ще не знають назви, але підозрюють про його існування.

Колообіг думок в природі....вихідні...розважайся, насолоджуйся яскравою виставою, грою акторів і не думай, що відбуваєтсья за лаштунками, бо примножуючи знання є ризик примножити печаль...

Недосконалість світу (соціального) заїбала  дістала... 

Мишко востаннє глибоко затягнувся цигаркою, поволі випустив клуби густого нікотинового диму в повітря і хвацько стрільнув  недопалком в старого бомжа, що мав нещастя проходити повз нього. Допивши пиво й закинувши гумку до рота, хлопець побрів в напрямку школи. По дорозі до Мишка приєдналися однокласниці, голосно регочучи на всю вулицю. ”От, курви, накурилася ”плану”, а мене не пригостили...”, -  подумав хлопець, спльовуючи собі під ноги.

Починався ще один звичайний день в звичайній школі звичайного українського міста.

Одним з індикаторів стану суспільства є ставлення  соціуму до дітей, однієї з найбільш вразливих, в соціально-економічному, культурному тощо  плані,  категорій населення. Провідні, розвинуті і ті, які розуміють всю глибину проблеми, країни світу своїм першочерговим завданням бачать повноцінне виховання свого майбутнього покоління, створення всіх необхідних умов для його життєдіяльності. Вони добре знають, що коли суспільство нехтує своїм майбутнім, майбутнє позбавляє таке суспільство життя.

Країни ”перемігшого капіталізму” ,  серед яких випала ”честь” бути й Україні, цією проблемою не надто переймаються. Треба ж бо  робити гроші, коли випала така ”щаслива” нагода, на всьому, на чому тільки можна, а в більшості випадків, на чому категорично не можна.   Життя тут-і-зараз, а після нас, хоч потоп.

Скільки б справедливих докорів не лунало в сторону спочилого в  бозі СРСР, але чого-чого, а турботи про майбутніх будівників комуністичного раю на Землі в нього не відібрати. Не завжди, не скрізь, занадто перевантажено ідеологічно, але вона, турбота, була    не тільки на рівні декларацій, а й в реальному житті.

”Нова” влада турботу про дітей вибудувала тільки на рівні декларацій, на втілення ж  їх в реальне життя, вона, говорячи просто, ”забила”. А так як влада і народ в нас суть одне ціле, то на дітей ”забили” всі.  Отак  майбутнє виявилося нікому не потрібним. Заради справедливості треба сказати, що не всі громадяни країни пішли в служки до Мамона, бо не тільки розуміють  важливість майбутнього, але й роблять в цьому напрямку конкретні кроки. Проблема тільки в тому, що все це на аматорському рівні й на загальний стан в країні ніяким чином не впливає.

І ростуть нікому не потрібні юні громадяни України, мов бур’ян в полі. Вбирають в себе  стереотипи поведінки вульгарних і грубих фільмів: страшно не те, що вони їх дивляться, а те, що батьки не пояснюють їм що так чинити погано,  не можна, не по людські. Зате з яким задоволенням смакує вся країна   в ”газєтьонках” і по ”тілівізору” подробиці чергової жорсткості, скоєної     дітьми – а ми таким не  були...яка зараз молодь...куди ми йдемо!!! Лицеміри...

Кинуті напризволяще,  діти шукають розраду в нетрях Інтернету, в салонах гральних автоматів, в наркотиках (найбільш поширеною наркотичною речовиною, яку вживає шкільна молодь віком 15 – 16 років, принаймні, один раз протягом життя, є марихуана або гашиш (13,1%),  вживання інгалянтів (клей тощо) становить 3,4%, транквілізаторів, седативних речовин – 4,2%,  поширеною наркотичною речовиною, що вживається серед шкільної молоді, є екстазі (3%), яка являється „дискотечним” наркотиком.), в алкоголі (90% шкільної молоді вживали алкогольні напої,  50% - міцні), палять майже 63% школярів. Це  цифри офіційної статистики, не офіційна, певно,  в декілька разів вища. Тільки кого це насправді турбує? Декількох небайдужих, чий голос вкотре потоне в монотонному гулі людської байдужості. Поки грім не вдарить, не схаменуться...

А грім вдарить. І будуть чухати макітри, замащувати синці, витрачати на ... гроші, плакати гіркими слізьми бомжа  на вулиці, в будинках для осіб похилого віку батьки, що не схотіли в свій час виховувати своїх дітей. Це буде, звичайно, жорстоко, але справедливо, бо за все в житті треба платити і за власну байдужість до майбутнього також.

Наразі ж  всі занурені з головою в рутинні будні будівничих світлого капіталістичного майбутнього,  чубляться через мову (однієї мало!), НАТО, зовнішній курс країни, політичних лідерів (яка   різниться, хто тебе дурить?) та інший екзистенційний дріб’язок. І кому яка справа до майбутнього, воно ж таке далеке.  А майбутнє зростає, втягуючи в легені разом з нікотином, маріхуаною та іншим непотребом байдужість  рідного суспільства...і воздасться кожному по заслугах його.

Дощило...

Теплі краплі дощу м"яко лащилися до порепаного, від безнадії й нудьги,  міста. Місто механічно сприймало дощ - втомлений монстр в очікуванні кінця.

Дощило...

В лабіринтах квадратних метрів самотності вирувало життя. Кволе, пропите, прокурене, пройобане...але життя. Одне, єдине. Всього лиш один раз, а далі ...ніхто достеменно не знає, що далі, але те, що ще ніхто не повернувся, вказує на те, що це безнадійно далеко.

Дощило...

Втомлена химерами криз і просто власним песимізмом душа Міста готувалася до відпустки. Геть з кам"янних джунглів туди, де начебто є відпочинок. Хоча, як свідчить статистика, такі місця вже давно окуповані депресивно-нервозним офісним планктоном та іншими невдахами капіталістичних трудоднів, з обов"язковим розкладом  руху життя. Як на фермі.

Дощило...

Бомжі допивали рештки пива, підставлючи покрите струпаками обличчя під брудну воду брудної планети. Вони були по-справжньому вільні від всіх умовностей життя в суспільстві, але вони вже давно були вільні й від самих себе. Таке життя  в цьому найпрекраснішому зі світів.  

Дощило...

Хтось цілував вуста коханої, хтось намагався широченними (скільки ж років...!) рогами вцілити в двері, що постійно змінювали позицію в просторі, хтось гірко плакав, розуміючи, що життя пішло шкереберть, а комусь було байдуже, бо в його душі...

Дощило...

Перед кожними виборами наші політики, мабуть, помирають від сміху – з року в рік одне й те саме, але «піпл» їсть, ще й зверху вимагає. І вигадувати чогось незвичайного не треба. Рецепт шмурдяка від політиків населенню України, що духопелить в мізки, вибиваючи з них останні крихти розуму, простий, як передвиборчі програми партій - образ ворога ( шматки минулих міфологем) + елементарне незнання і небажання думати значної частини населення. Все, чудо-напій готовий до вжитку. І не важливо, що всі роки незалежності одні й ті самі люди грабують країну, як Ленін буржуазію. Кого це цікавить? Є «Вони», що заважають нам жити (мабуть тим, що працювати за нас не хочуть) і є «Ми» (чудернацька суміш всіх можливих чеснот світу, яким світові сили зла заважають раювати) – споконвічна боротьба Зла й Добра, Чорне і Біле. Все, крапка. Хто проти, тому в писок.

Забрів колись в наші степи бронепотяг ім. НАТО і так запав в душу, спочатку радянському, потім пострадянському обивателю України, що й годі казати. Скільки приємних спогадів навіює боротьба з цією гідрою капіталізму, що всі й не згадати, бо, зазвичай, після першої пляшки пам'ять відбивало. А скільки на цій пам’яті політики дивідендів мають – знають лише їхні рахунки в західних банках. Якщо перефразувати класика, то як би не було НАТО, його треба було б вигадати.

От і зараз здіймають ґвалт мешканці України, переконуючи один одного в «треба» й «не треба» «нам оте НАТО», що аж передвиборча курява їхніми мізками куриться, затьмарюючи рештки того, що ще не залили багном мас-медіа. Питання про аргументацію своїх уподобань зазвичай наштовхується на два міцних різнокольорових дубових мури - «за, тому що проти…» і «проти, тому що за…». Все, крапка. Хто проти, тому в писок.

Прихильники вступу повинні пам’ятати, що:

- Захід грає за правилами (поганими/гарними, справа інша), не завжди, звичайно, але в більшості випадків; там вікові традиції гри і ми зі своїм постсовковим анархізмом «думаю одне, кажу інше, а роблю бозна-що» є не надто надійними партнерами;

- ніхто при здоровому глузді схоче мати справи з тими, хто  власними руками створив для себе Чорнобиль, Скнилів, Дніпропетровськ та інші дрібні й не дуже техногенні катастрофи, чиї доблесні війська влучають в пасажирські літаки, житлові будинки, розкрадають боєзапаси, потім влаштовують пожежу на арсеналах і ніхто з вищого керівництва не несе ніякої відповідальності;

- наше уславлене «на одного козака три гетьмани», наша неповага до самих себе, невизначеність в цілях і напрямках руху не додають бажання Заходу бачити нас в своїх обіймах.

Навіть цей короткий перелік дозволяє припустити, що бути Україні весь час «кандидатом на…» і ні про яке рівноцінне партнерство, тим паче, членство в НАТО на майбутнє й мови бути не може. Хіба що…але казки іншим разом.

Ті, хто проти чомусь забувають, що:

- НАТО ніколи не вело агресивну політику щодо України, ніколи не зазіхало на її цілісність та суверенітет;

- співпраця з НАТО це і додаткові кошти на модернізацію та розвиток певних сфер суспільства (інша справа, в чиїх кишенях вони осідають), це і можливість військового вишколу для збройних сил за рахунок НАТО, це і певний грошовий додаток пенсіонерам до пенсії, який вони пожинають махаючи прапорцями на антинатовських мітингах (якби не було НАТО, хіба політики просто так роздавали гроші пенсіонерам,? ага, зась…);

- політичні сили, яких постійно підтримують противники вступу, чомусь не проти тісної співпраці з НАТО, необхідні законопроекти приймають, а те, що на мітингах говорять, то пусте (нічого особистого, лише бізнес);

- значна частина населення й гадки не має, що таке НАТО, окрім зашкарублих від пилу та павутиння радянських міфологем, що це є дуже погано, як той надпис на стовпу високої напруги - не лізь, бо вб’є.

Неозброєним оком помітно, що яких-небудь серйозних аргументів, окрім ірраціональних, в противників НАТО немає. Вважати за аргумент позиції сусідньої держави людині яка себе поважає – безглуздо.

На загал, позиції прихильників і противників мають одну істотну і суттєву хибу – вони більше ірраціональні, ніж раціональні. Це пояснюється як минулими й прийдешніми страхами, що проросли з нашої історії, так і самим звичайним незнанням предмету – не читав, але ...

Ось так і петляє неосвітленими вуличками дум обивателів бронепотяг ім. НАТО – зі Сходу на Захід, з Півночі на Південь і до/від Центру.

Важко уявити сучасне суспільство без PR- технологій і без PR-у загалом. Будь-які значимі події з різних сфер суспільного життя безпосередньо й опосередковано проходять крізь горнило майстрів PR- технологій, досить часто, а в наших умовах пришелепкуватого капіталізму по-хахляццкі – майже завжди, даючи на виході геть інший результат, аніж на вході. В зв’язку з чим виникає цілий ряд питань, головне з яких знаходиться в морально-етичній площині і напряму стосується всіх нас як споживачів/користувачів суспільної інформації. Відповідно до класичного визначення, PR є процесом, головним призначенням якого, окрім ”рубки бабла”, є інформування громадськості стосовно діяльності когось/чогось з певною метою. Одначе, що для нас головне те,що мета ця повинна бути соціально корисною, тобто йти на благо соціуму, тобто – нас. Інформація, яку нам подають, повинна бути точною, тобто об’єктивною, без нальоту пропагандистських і ідеологічних лушпайок. Міністерство Правди Оруела, хай лишиться в романі Оруела. Реальність така, що Міністерство Правди працює на покладаючи локшини нам на вуха, тому до головного: власне саме питання – чи маємо ми право знати правду?

Великий агліцький письменник Герберт Уелс вмів мандрувати часом (про це він нікому не казав, бо соромився й боявся звинувачень в марксизмі).

Одного разу нелегка занесла його в 2000-ні, в Кійов, так з"явилася Війна світів, що наробила багато галасу серед люмпенів, хіппі, повій, гомосексуалістів  та інших пригнічених світовим капіталізмом друзів пролетаріату.

Після смерті письменника його надзвичайні здібності не зникли, а через дірки в часі, зроблені зубними протезами (ікорку червону з ананасами тільки так хрумати можна) найактивніших учасників хронозагонів  ОО "Гречка" (одепти Оделаджі), передалися головному бабульофілу України і осяяло його  прозріння - Наступним П....м України буде він, дитя Червоної Планети і кумедного слоненятка Яші!!!

Всесітня організація здоров"я, а також Центральне Розвідувальне Управління США в тісному співробітництві з доблесною Службою Безпеки України попереджають, що в зв"язку зі світовою фінансовою кризою з"явилися нові, небезпечні для ментального здоров"я і гаманця людини форми грипу:

- жаб"ячий грип - душить, сцуго, всіх; за наявними на сьогоднішній день даними, жаб"ячий грип передушив майже більшість жителів планети Земля; поінформовані джерела стверджують, що особливо від жаб"ячого грипу постраждав політичний істеблямент України;

- щурячий/крисячий грип - особливо небезпечна форма грипу, викликана домінуванням в суспільстві капіталістичних відносин; вражена ним людина характеризується нестримним потягом до явної/латентної експропріації чужого майна різноманітними антигуманими засобами; вже не один рік на цю невиліковну форму грипу страждає бідолашний істеблямент України та інші "хахли";

- грип марсіанський, ексклюзивний - проявляється в неконтрольованій любові до бабулєнцій, пєсньопєній  та інших афьор;  доволі цікаву  характеристику цій формі грипу надала група "Аукцыон":

И улетели в небо брюки,

И член мой, сладкий, как дитя,

Шепнул на ухо, вот свинья...

Нет больше сил, нет больше веры,

Ведь надо же знать чувство меры

продовження, початок тут:://idea.hiblogger.net/270593.html

Що ж робити, з чого розпочати? – спитає українець, зневірений в усьому і вся,  безкінечно втомлений від свого життя.

Хтось може спитати – а чому мова йде тільки про українця, а як же представники інших національностей, які є громадянами України? Хіба це є справедливим говорити тільки про українців ? Зробимо невеличкий відступ.

Перше. Як писав видатний український філософ, політолог і громадський діяч В’ячеслав Липинський, до речі – поляк за походженням: «Українцем єсть всякий, хто хоче, щоб Україна перестала бути колонією, щоби з різних її племен повстала Держава Українська…», бо «бути патріотом – це значить, будучи українцем, виховувати в собі перш за все громадські, політичні, державотворчі прикмети…Натомість бути шовіністом – це значить прикривати свою духовну пустку (безрелігійність) і своє руїнництво: отже, зрадництво, кар’єризм, здеклясованість – фанатичними вигуками про «неньку Україну», «про рідну мову», про «ми – українці!», про «клятих москалів і ляхів» і т.п. Борони Вас Боже від такого «націоналізму», який може принести тільки те, що вже приніс: руїну України». Написано давно, але враження – наче сьогодні…

Друге. Громадянин України – це лише форма, зовнішня оболонка. Українець – це суть, зміст, якщо хочете - стан душі.

Людина може бути громадянином України, але ненавидіти її всім нутром. Прикладів таких – тьма. І національність тут суттєвої ролі не відіграє.

Та  повернемось до головного – що ж робити?

Для початку треба змінити спосіб мислення, бо не тільки буття визначає свідомість, але й свідомість також визначає буття.

З цього приводу знову спадають на думку, дещо змінені, слова В. Липинського про те, що замість способу думання пасивного «фаталістичного», мовляв Україна сама зробиться, нам треба плекати, виховувати в собі спосіб думання активний динамічний: що і як ми, Українці, повинні робити, щоб була, щоб здійснилась Україна.

Треба для себе заборонити, скасувати ганебні, негативні думки, на кшталт «мені соромно за таку країну…я її зневажаю…» і всілякий подібний ментальний бруд, бо:

- країна – це ми і якщо ми ганимо країну, то ми, в першу чергу, розписуємось у власній неспроможності жити, в неспроможності навести лад в своєму домі, бо країна – це наш дім;  

- якщо ми зневажаємо себе, то з якого дива нас почнуть поважати інші? Навіщопідіймати з колін того, хто сам не хоче   підводитися  (здається, Ф. Ніцше);

- думка має здатність змінювати реальність. Коли ситуація мислиться як реальна, вона стає реальною за своїми наслідками. (Теорема К. Томаса).

Якщо не змінити своє ставлення до реальності, то реальною стане та ситуація, про яку попереджав Ф. Ніцше і в напрямку якої ми зараз крокуємо – Якщо ти  довго вдивляєшся в безодню, то безодня починає дивитися в  тебе.  

Одначе, думка думкою, але без конкретних справ, вона так і лишиться кружляти в емпіреях і користі ніякої не принесе. Чого будуть варті тисячі слів, коли потрібна міць руки?

В нас же, розуміння начебто є, але з конкретикою справи геть кепські. Ми знаємо, але чомусь не можемо. Може мотивації бракує, може ще щось ірраціональне, але справа, скоріше за все, в нашому минулому.

Ми гарні, ми хороші, ми багато чого вміємо і знаємо, але як жити самостійно...тут в нас велика проблема. І нами ж обрана влада є яскравим підтвердженням цього, і наше відношення до цієї влади також. Постійно одні й ті самі граблі. І схоже на все, покоління СРСР  назавжди лишиться в полоні його світоглядної моделі, в якої, безперечно,  були свої плюси, але було й чимало мінусів і головний з них – відсутність свободи  вибору дії.

Але не все так погано, як може видатися.

Якщо людина поводить себе як свиня, чи це значить, що в неї свинячий грип..?

Кохання - це соціалізований статевий потяг. Усьо банально і просто...